ГоловнаПро ГУІсторія становлення
 Версія для друку

Від цивільної оборони до цивільного захисту

 

Історія пожежної охорони області

Історія пожежної охорони області бере початок з початку XIX століття. На території давньої Вінниччини, яка входила до  Подільської губернії, пожежі були страшним лихом. Так, чи не в кожному номері газети "Подольские губернские новости" за 1846-1848 роки розміщувалися повідомлення про пожежі, які спустошували цілі села й міські квартали.  Жахливі наслідки від пожеж змушували Губернське  правління шукати шляхи захисту від вогню, братися за створення пожежних підрозділів. 

Перша згадка про  пожежну  службу  Вінниці  датується 1814  роком.  При  поліцейському  управлінні  Вінницького міського магістрату знаходилося  дев'ять  пожежних.  На  великому плацу знаходився цегляний будинок, який опалювався і  освітлювався, в ньому знаходилися  пожежні  "огнегасительные"  інструменти. Окремо були "огревательная изба" и "съезжая", де знаходилися  пожежні під час чергування.  Ці факти двічі згадуються в історичних документах: у справі "Відношення Вінницького повітового суду  про перенесення споруди, де знаходиться  пожежне  майно"  (22  червня 1814 року) - Державний  архів  Вінницької  області(ДАВО)-ф.Д-391, оп.3,спр.22, та  в  "Справі  про  видачу  Магістратом  Вінницькій міській поліції для будування нового  пожежного  депо"  (8 березня 1848 року) - ДАВО-ф.Д-391-оп.1,спр.105. Таким чином, датою заснування пожежної охорони в м.Вінниця слід вважати  5 липня  1814 року.

За даними вцілілих після нападів ворога та пожеж архівних документів, перша професійна пожежна команда у Вінниці була  створена  в 1851 році, а раніше вона існувала в складі міського поліцейського управління, про що свідчить  хоча  б  опис  пожежі,  яка  сталася 7.03.1817 року, в діаруші (щоденнику) вінницької гімназії: "Поліція, забравши усе пожежне знаряддя, заходилася обороняти від вогню армійські лазарети..."

Крім того, з архівних документів відомо, що у 1886 році  жителі Немирова підняли клопотання перед  Подільським  Губернатором про створення в цьому містечку Брацлавського повіту пожежної  команди. Через 2 роки, тобто 11 червня 1888 року, згідно наказу губернатора N 1929 було сформовано команду вогнеборців з  14  чоловік. До її складу входило 6 чоловік від дворянства, а 8 - від інших верств. Штат команди складали 5 чоловік: 1 старший і 4 молодших службовці. На озброєнні тоді знаходилося 4 коня, 1 річний насос, 1 бочка для  води,  20  відер  і  шанцевий  інструмент.  При оформленні на  роботу  службовці  складали  з  пожежною  командою контракт на 1 рік.  Перша немирівська пожежна команда  розміщувалась в приміщеннях, орендованих у графа Строганова.

В 1927 році Окрдержстрах придбав та розподілив по селах Вінниччини 40 пожежних автомобілів ГАЗ-АА.

Історія гарнізону державної пожежної охорони Вінниччини містить у собі чимало цікавих і яскравих сторінок.  Проте,  який  би ми не  взяли  період  часу,  всі  без  винятку  події  нерозривно пов'язані з особистостями -  подільськими  пожежними.  Тими,  хто чесно й сумлінно працював, ліквідовуючи небезпечні пожежі та  попереджуючи їх виникнення.  Тими, хто і вдень, і вночі приходив на допомогу оточуючим, жертвуючи особистим часом, родинним  благополуччям, здоров'ям, життям. Завжди є люди, які вважають, що не існує на Землі мети, важливішої за надання захисту, порятунку,  допомоги. І  це, звичайно, на щастя.

Одним з перших керівників пожежної охорони повоєнної Вінниччини був Ананій Сафонович Івахов.  Ще в 16  років  Ананій  Івахов  їде  по путівці на шахти Донбасу.  В 1932 році добровольцем вирушає захищати кордони Батьківщини, бере участь у  ліквідації  банд басмачів.  Після демобілізації - навчання у Ленінградській  школі воєнізованої пожежної охорони, по закінченні якої працює пожежним  інспектором в Барському районі Вінницької області. З 1941 по 1944 роки - участь в боях проти німецько-фашистських загарбників. Важке поранення.  З 1944 по 1984 роки працює в пожежній охороні Вінниччини.  З 1953 по 1973 роки Ананій Сафонович Івахов – начальник відділу пожежної охорони УВС Вінницького облвиконкому.

 

Непересічною особистістю в історії розвитку пожежної охорони подільського краю став Олексій Андрійович Чалий.

Олексій Андрійович Чалий народився 24 липня 1931 року у Білій Церкві. Батько, Андрій Омелянович, працював у ті важкі часи робітником на місцевому заводі сільськогосподарських агрегатів. Мати, Онися Микитівна, займалася господарством та виховувала дітей, яких у сім'ї було семеро. Батьки тримали велике господарство і змалку привчали дітей до роботи.

На роки дитинства випав досить важкий період нашої історії — це і голодомори 33-го та 47-го років, і друга світова війна.

Ази науки Олексій Андрійович почав здобувати  у 1938 році, коли пішов до першого класу місцевої школи. Але провчився недовго. Почалася війна. У післявоєнні роки продовжив навчання. Після 7-го класу влаштувався на роботу, разом з тим ходив у вечірню школу.

У 1951 році став курсантом Харківського училища працівників пожежної охорони. Тоді, і почався відрахунок років служби вогнеборцем.

З моменту закінчення училища, до 1958 року, на службі в пожежних підрозділах м. Дніпропетровськ. У 1954 році призначений інструктором по профілактиці СДПЧ-12. В цьому ж році його призначають інструктором по профілактиці, а  у 1955 році – помічником  начальника команди ОВПК-9. У 1956 році – начальник караулу СВПЧ-13  м. Дніпропетровськ.

 З 1958 по 1962 роки Олексія Андрійовича направили на навчання на інженерний факультет протипожежної оборони Вищої школи МВС у Москві.

З 1962 року Олексій Андрійович - заступник начальника загону ВПО м. Кривий Ріг.

3 травня 1967 року Чалого О.А. було призначено заступником начальника відділу пожежної охорони Вінницького облвиконкому.

Майже 17 років, з травня 1973 по жовтень 1989 року, Олексій Андрійович Чалий очолював пожежну охорону Вінниччини. Першочерговим завданням нового керівника стало укріплення матеріально-технічної бази гарнізону пожежної охорони. Все розпочалося з реконструкції Немирівського пожежного депо. Потім було будівництво пожежних депо у Козятині, Хмільнику... Всього за роки керівництва було побудовано 19 пожежних депо.

За роки бездоганної служби нагороджений багатьма державними нагородами, серед яких:  медалі “За доблесний труд”, “За бездоганну службу” І-ІІ-ІІІ ступенів, “50 років Радянській міліції”.

З 1989 року, тобто з того часу, відколи пішов на пенсію, Олексій Андрійович працював на пожежно-технічній виставці, яка, можна сказати, його творіння.  В цей період продовжував передавати набутий значний досвід молодому поповненню.

Всього Олексій Андрійович Чалий 54 роки свого життя присвятив пожежній охороні, з яких 38 років – знаходився безпосередньо на бойовому посту, на передовій боротьби із вогняною стихією....

     Начальники УПО з 1943 року:

Якобсон Віктор Вікторович 1943 - 1953;

Івахов Ананій Сафонович   1953 - 1973;

Чалий Олексій Андрійович  1973 - 1989;

Бабкін Володимир Михайлович  1989 - 1999;

Рихліцький Ігор Анатолійович 1999 – 2003.

З 2010 року начальником Управління Міністерства надзвичайних ситуацій України у Вінницькій області призначено полковника служби цивільного захисту Шевчука Руслана Богдановича.

        

 Про героїзм і важку самовіддану  працю  вінницьких  пожежників сказано і написано чимало.  Бо й справді, усі складні пожежі  завершувалися остаточною перемогою  вогнеборців  над  підступним  і непередбачуваним ворогом. Не зітруться з пам'яті ветеранів пожежної служби ті випадки, коли під час гасіння складних пожеж  доводилося рятувати людей,  державне та приватне майно,  адже  щомиті вогонь міг нанести непоправних збитків або забрати чиєсь життя.

Життя Петра Олексійовича Меліхова - приклад служіння власному народові, еталон виконання обов'язків, передбачених   присягою працівника органів внутрішніх справ.  Ця людина пішла з життя передчасно, не доживши до 54 років, але пішла від нас з чистою  совістю, віддавши себе службі до останнього подиху. Народився Петро Меліхов 9 червня 1938 року в  селі  Калабіно  Задонського  району Липецької області. 5 грудня 1956 року  прийняв  присягу  і  став курсантом Львівського пожежно-технічного училища МВС СРСР.  Після закінчення в 1959 році цього навчального закладу працював інспектором пожежної охорони у Шпикові, що в Тульчинському районі  Вінниччини. В 1974 році закінчив заочне відділення Московської вищої пожежно-технічної школи МВС СРСР, а у 1979-му - став  заступником начальника відділу пожежної охорони УВС Вінницького облвиконкому.

Яку б роботу не виконував, яке б звання не носив -  від  курсанта до полковника внутрішньої служби, - завжди користувався авторитетом людей, був  гідним  офіцерської честі.

З 22 травня по 6 червня 1986 року  Петро Меліхов  очолив  зведений загін обласної пожежної охорони, якому довелося по "гарячих  слідах" ліквідовувати наслідки аварії на Чорнобильській АЕС. Під його особистим керівництвом були сформовані пожежні частини (на самій ЧАЕС, а також в населених ще місяць до того пунктах) по  охороні  30-кілометрової  навколочорнобильської  зони.  Як  згадують учасники тих подій, його, здавалося б, незгасної енергії вистачало на все - на оперативні перевірки протипожежного стану в машинному залі та інших приміщеннях споруд  на  ЧАЕС,  на  організацію відкачки радіоактивної води з-під четвертого реактора, на  проведення дезактивації об'єктів станції та прилеглої території. Керував подачею води у технічний вузол,  де  проводилося  бетонування стін саркофагу, вивезенням пожежної техніки, залишеної в ніч з 25 на 26 квітня після гасіння пожежі.

23 травня 1986 року Петро Олексійович очолив  чергову  групу працівників пожежної охорони для гасіння пожежі у кабельному  тунелі АЕС.  Незважаючи на смертоносний радіаційний  фон  (200-250 рентген), він був попереду там, де іншим було важко.  Сміливі  та рішучі дії командира в умовах вкрай складних  обставин,  надихали особовий склад офіцерського загону на відвагу та героїзм. Високий рівень радіації в купі з пекельною температурою повітря і сильним задимленням, того дня зробили свою чорну справу.  Мужнього вінничанина було госпіталізовано.  Невдовзі отримав від  уряду  медаль "За трудову відзнаку", був представлений для нагородження орденом "Знак Пошани". Але Чорнобиль розірвав життя Петра Меліхова на дві частини, і, друга, пост-чорнобильська, на жаль, виявилася  нетривалою. Серце героя не витримало радіаційного перевантаження і зупинилося 6 квітня 1992 року.

 

Про Героя Радянського Союзу Якова Павловича Пилипенка  написано не одну книжку, в періодиці про нього написано не  одну  замітку.  Обов'язок та доля кидали цю людину  по  всій  Європі,  на згадку про країни якої залишилися нагороди - "За визволення  Варшави", "За оборону Ленінграда", "За взяття Берліна".  Після війни служив у Німеччині та на Кавказі.  У 1967 році переїхав з родиною до Вінниці. Подальше життя присвятив пожежній охороні, прослуживши рідній Батьківщині вогнеборцем аж до 1991 року.    Не одне покоління переймало  його  досвід, пишалося спілкуванням з Героєм.   Скромність та чесність,  хоробрість та рішучість були завжди рисами його характеру.

    

З історії  відомо,  що  великі  пожежі  у  Вінниці  виникали 8.10.1580р., 21.04.1817р, 22.04.1817р., 27.01.1818, 11.04.1818р.

 

7 березня 1817 року ввечері о 8-й годині, за сильної  посухи і навальних вітрів, у м.Вінниці спалахнула жахлива пожежа.  Вмить вогонь охопив кілька близьких і далеких  будівель.  Швидко  поширюючись з північного сходу, знищуючи все на своєму шляху, полум'я загрожувало місту повною загибеллю.  Гнані вітром вздовж  вулиць, що вели до Вінницької гімназії, змієподібні жмутки іскор  злітали на дах школи, загрожуючи і тим будівлям, що стояли за нею.  Місто охопив відчай, люди дбали тільки про власний порятунок.  Поліція, забравши усе пожежне знаряддя, заходилася обороняти від вогню армійські лазарети.  Гімназія, кинута напризволяще, здавалося, була приречена на загибель. Ігімназія, і лазарет знаходилися в  Мурах - так звалася територія колишнього єзуїтського монастиря, обнесена високими кам'яними стінами.  Лазарет розташовувався в тій частині монастирських споруд, де раніше був костьол і помешкання монахів (зараз тут розміщено обласний архів).  Гімназія знаходилася ближче до вулиці Монастирської - в  приміщенні  колишнього  колегіуму - освітянського закладу єзуїтського ордену. Пожежа ж розпочалася на  прибузьких  схилах  єрусалимки.  Але  директор-ксьондз Мацейовський разом з викладачами права Юзефом Ульдинським та  малювання - ігнацієм Брушкевичем на чолі  численної  громади  учнів школи спільними зусиллями почали  боронитися,  обриваючи  вогняні язики, захищаючи підступи до дерев'яних дахів гімназії, "...  допоки, так би мовити, меча, вже занасеного, не стримали."  Завдяки цьому і та частина міста, що лежала за Домініканським  монастирем ( нинішній Свято-Преображенський собор на вулиці  Соборній  ),  і та, що йшла від гімназії на південь, до Бугу, уникли загибелі.

   

 8 червня 1927 року о 2 годині дня в с.Сабарові край  Вінниці спалахнула пожежа. Був сильний вітер, і вогонь швидко переходив з однієї будівлі на іншу.  Згоріло 22 господарства з 102 будівлями. Збитки, завдані тільки будівлям, становили понад 70 тисяч  карбованців.

    

Мужні дії вогнеборців під час пожежі в Білопільській лікарні у 1978 році допомогли уникнути найгіршого - групової загибелі пацієнтів хірургічного відділення.  Через несправність пічного опалення старенька споруда  спалахнула, як смолоскип,  додолу  обвалився дах.  Серед хворих почалася паніка.  Микола  Бережнюк  (начальник Козятинської ППЧ) тоді не розгубився  й  повів  за  собою ланку газодимозахисників.  З пекла сміливцям тоді вдалося вивести 10 чоловік. А командир-рятівник отримав медаль "За відвагу на пожежі" - чи не найпочеснішу нагороду для працівника служби "01".

     У травні 1986 року 287 пожежних з  Вінниччини  потрапили  на передову боротьби із смертоносною стихією, вступивши у  двобій  з чорнобильським ядерним лихом.  Випромінення не щадило мужніх  пожежних, які одними з перших кинулися на порятунок планети.  Кожен з 287-х, хто брав участь у битві 1986-го, несе в собі зараз  похмурий карб чорного лиха, а в серці - полинову гіркоту пам'яті про своїх товаришів, яких, на жаль, вже не повернути. 

    

 

Створення сил цивільної оборони на території області

 

У Вінницької області штаб місцевої протиповітряної оборони (МППО) був створений 25 серпня 1956 року.

В 1961 році МППО реорганізується в Цивільну оборону і штаб МППО Вінницької  області перетворюється в штаб Цивільної оборони. Штаб МППО, а потім Цивільної оборони області в різні роки очолювали полковники: Стьопін Олександр Володимирович; ЛЮБЕВИЧ Іван Антонович; НІКОЛАЄНКО Микола Петрович; ШЕВЧЕНКО Євген Михайлович; ЄГОРОВ Віталій Петрович.

В грудні 1996 року на базі управління у справах захисту населення від наслідків  аварії на Чорнобильській  АЕС  облдержадміністрації і штабу цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій області  було  створено управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи облдержадміністрації.

В 2002 році управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи обласної державної адміністрації” перейменоване в Головне управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

 

Робота органів управління та сил цивільної оборони області в ході ліквідації наслідків надзвичайної ситуації загальнодержавного рівня (обледеніння),  яка сталася 26-27 листопада 2000 року

Обледеніння, що в числі інших регіонів України, спіткало  область в кінці 2000 року стало справжнім випробуванням для органів управління, сил Цивільної оборони, всього населення області.

Картина  була страшною і вражаючою: питома вага відключених ліній електропередач усіх категорій, від    загальної кількості наявних в області, склала 95 %, відключених трансформаторних підстанцій – 98 %, було знеструмлено 97 % населених пунктів, відключено 90 % АТС, виведено з ладу майже 2000 км з’єднувальних ліній зв’язку, перестали працювати телефони у 60 тисяч абонентів, фактично зруйноване проводове радіомовлення, ускладнились умови для руху автотранспорту, майже на тиждень був паралізований рух електротранспорту в обласному центрі.

У лісовому господарстві державного і комунального лісофонду було пошкоджено біля 6 млн. 600 тис. куб. метрів деревини, що склало 65 % загального обласного запасу.

Під час стихійного лиха загинуло 3 особи, травмовано 522, з яких 87 осіб були госпіталізовані. Сотні тисяч подолян в населених пунктах області залишились без світла, зупинились опалювальні котельні, об’єкти водопостачання, інші об’єкти життєзабезпечення населення.

 Обсяг потреб в матеріальних ресурсах не зовсім піддавався розумінню, вражав своєю неосяжністю. Потреба в опорах різних типів перевищувала 85 тисяч штук, електродротів необхідно було біля тисячі тонн, електроізоляторів різних марок біля 155 тис. штук, кабелю електрозв’язку біля 30 тис. км, тощо.

Економіка області фактично була паралізована. В перші години все це навіть важко усвідомлювалось, а потрібно було негайно оцінити обстановку, організувати відновлювальні роботи.

Швидкоплинність розвитку подій та їх масштабність ускладнили дії на початковому етапі організації і проведення відновлювальних робіт. І все ж ситуація залишалась керованою. В області негайно був запроваджений весь комплекс заходів згідно планів цивільної оборони.

Для подолання наслідків була задіяна вся вертикаль виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, органи повсякденного управління обласною підсистемою єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації,  всі наявні резерви матеріально-технічних та фінансових ресурсів.

Без зволікань, як тільки стали відомі наслідки удару стихії, налагодили організований підвіз у кожний сільський населений пункт продуктів харчування та предметів першої необхідності. Це сприяло підтриманню серед населення спокою, адже люди з самого початку відчували турботу влади.

Позитивно на  ефективне проведення робіт вплинуло  і те, що в області з перших днів почала працювати оперативна група  Міністерства з питань надзвичайних ситуацій. Його працівники надавали кваліфіковану допомогу та спрямовували роботу. Дуже своєчасно прибули на допомогу аварійно-рятувальні підрозділи військ Цивільної оборони. В самі важкі дні від МНС були задіяні 300 осіб особового складу та 71 одиниця техніки.

Ситуація постійно перебувала під контролем штабу з ліквідації наслідків стихії, функціональних та територіальних органів обласної підсистеми єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації. При цьому у всіх ланках органи підсистеми показали свою життєздатність. Значно полегшило роботу і те,  що в області постійно діють служби Цивільної оборони, які створені для забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій та проведення спеціальних робіт. І саме готовність таких служб як  гідрометеорологічної, енергетики, оповіщення і зв’язку, комунально-технічної, матеріального забезпечення, охорони громадського порядку, доріг та мостів дозволила швидко налагодити управління і без лишньої метушні маневрувати силами і засобами. Основний тягар в організації і проведенні відновлювальних робіт несли саме служби Цивільної оборони.

Завдячуючи саме такій організації роботи, про яку сказано попередньо за два тижні була повністю відновлена робота об’єктів життєзабезпечення, а через 22 дні після того, як припинились руйнівні прояви стихії, було подане живлення до майже 70 % знеструмлених населених пунктів.

Незважаючи на напружену ситуацію життя не зупинялося. Працювали  дитячі дошкільні та навчальні заклади, лікарні, установи культури.

Стихія загартувала подолян та все ж вони не стали черствішими, а, навпаки, долаючи свою біду,  щиро відгукнулись і на біду в Закарпатті, відправивши тільки продуктів харчування більш ніж на 300 тис. грн.

Фінансова допомога Уряду, матеріальна допомога інших регіонів України, моральна підтримка багатьох людей, які відгукнулися на біду подолян і, в першу чергу, безумовно, концентрація і організація власних можливостей, - допомогли вистояти, згуртуватись і зосередити зусилля на  виконанні відновлювальних робіт.

Значний обсяг робіт з ліквідації наслідків НС, як в області, так і за її межами виконаний особовим складом 20 окремого аварійно-рятувального загону  МНС України, який дислокувався в області і життєзабезпеченням якого постійно  опікувались обласна Рада та обласна державна адміністрація.

 

Указом Президента України від 19 грудня 2003 року № 1467/2003 затверджена Державна програма перетворення військ цивільної оборони України, органів і підрозділів Державної пожежної охорони  в оперативно-рятувальну службу цивільного захисту. Метою цієї Програми стало підвищення рівня забезпечення захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, створення єдиної системи запобігання і реагування на такі ситуації в мирний час і в особливий період.

З першого ж дня створення оперативно-рятувальної служби цивільного захисту особовий склад усіх підрозділів став ефективно займатися запобіганням надзвичайним ситуаціям та оперативних дій в разі їх виникнення

З цією метою в Головному управлінні ДСНС області була відпрацьована система збору та подання інформації, порядок взаємного інформування. З цією метою виданий наказ начальника цивільної оборони – голови обласної державної адміністрації, яким затверджений Регламент інформаційної взаємодії при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, їх ліквідації та мінімізації наслідків, розроблені спільні накази Головного управління ДСНС України в Вінницькій області з обласними управліннями і організаціями, якими затверджений порядок взаємодії, збору і подання інформації при виникненні надзвичайних ситуацій. Цими наказами запроваджені єдині форми подання інформації. На підставі обласних наказів відпрацьовані спільні накази керівників територіальних структурних підрозділів ГУДСНС з районними організаціями.

В Головному управлінні систематично готуються: інформації про гідрометеорологічні умови та ймовірність виникнення надзвичайних ситуацій в області на п’ятиденний період; щоденні доповіді і інформації про надзвичайні ситуації, що сталися на території області (у разі їх виникнення); аналітичні довідки про основні надзвичайні ситуації, що виникли в області за тиждень, місяць, квартал, півріччя, рік. Робляться короткочасні та довгострокові прогнози.

Інформації, довідки і доповіді надаються голові облдержадміністрації, голові комісії з питань ТЕБ та НС області, доводяться до райдержадміністрацій, міських Рад міст обласного значення, обласних управлінь, установ і організацій, засобів масової інформації.

Створено та впроваджено в дію систему інформаційного забезпечення населення з питань захисту від надзвичайних ситуацій через засоби масової інформації.

Відповідно до концепції допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання молоді на базі аварійно-рятувального загону спеціального призначення ГУДСНС щорічно проводяться збори-змагання юних рятувальників «Школа безпеки». У них приймають участь переможці районних етапів зборів-змагань, а також окремі команди клубів та шкіл Вінницької області, які займаються за програмою Всеукраїнського громадського дитячого руху «Школа безпеки».

Вже стало традиційним проведення базі Головного управління ДСНС Вінниччини обласних змагань постів радіаційного та хімічного спостереження із залученням диспетчерських служб підрозділів.

Таким чином, - у Вінницькій області багато робиться для забезпечення цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру і їх наслідків, пошуку нових шляхів вирішення визначених законодавством завдань та збереженню традиційних, перевірених часом форм і методів роботи.

Якщо узагальнено оцінювати діяльність всіх ланок обласної підсистеми ЄДС НС, то можна сказати, що за здобутками і надбаннями вони здатні в повній мірі та на високому професійному рівні виконувати покладені на них обов’язки, що своїми діями вони сприяють відтворенню і зміцненню довіри людей до влади.

    Твіт